Малишкові 100

[kondratio]

Україна ХХ соліття багата поетами. Їх, найвідоміших, було кілька десятків. Тичина, Рильський, Бажан, Сосюра, Стус, Симоненко...
Їх ще можуть якось згадати. І то, дякуючи шкільній програмі.
Гірше із їх творами. Тичину навряд чи хтось зможе зацитувати. Сосюру - хіба що "Любіть Україну" яку примушують вивчати в школі. Є кілька пронизливих строк у Стуса (На колимськім морозі калина). Окремо назвав би Симоненка - в його простих віршах залишилось щось від Шевченка. Але встиг він написати мало, і в останні роки про нього забули.
Викиньте їх із шкільної програми - і вони зникнуть із свідомості населення.

А як вони змогли б залишитись? Хіба в назвах вулиць та меморіальних дошках.
Бажан - ще в назвах бормотух періоду застою (всі ці назви типу "Гроно Закарпаття", "Золота осінь", "Перлина степу" - його видумки).
Малишку поталанило набагато  більше. Його доля як поета була щасливою. Він зустрів геніального композитора Майбороду.
І хоч мало хто знає, що тексти до знаменитих

"Київський вальс", "Пісня про рушник", "Пісня про вчительку", "Цвітуть осінні тихі небеса", "Моя стежина"

Написані Малишком, самі вірші живуть і їх чимало людей може процитувати та проспівати.

От така от доля української поезії. Або в офіційній програмі, або у пісні, або ніде.
Ну хто згадає політика-невдаху та посереднього віршомаза Павличка років через 20? - та ніхто. А от його "Два кольори" будуть жити...

Comments

[marisa-t.livejournal.com]

Пісня про рушник.
Згадалась історія з його нагородженням. З Москви прислали нагороду за "Песню про полотенце".

Чудовий поет. І розумієш, що писати треба лірику, щоб залишитись у віках.

* * *
Цвітуть осінні тихі небеса,
Де ти стоїш блакитна, мов роса.
В очах засмуток темний, мов ожина, —
Моя кохана, мріялось, дружина.
Як сон далекий, видиво майне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.

Я під вікно прилину навесні,
Щоб ти знялася пташкою ві сні,
Де цілувала кучері волосся,
Де пригортала те, що не збулося,
Що не воскресло в літечко сяйне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.

У тебе смуток, в мене ревний жаль,
У тебе вечір — в мене ніч і даль.
Я під вікном постою із журбою,
Куди ж мені подітися з тобою?
Хай серце серцю звісткою майне…
Хой не забудь, а згадуй ти мене…

[kondratio.livejournal.com]

ага

[marisa-t.livejournal.com]

Пісня про рушник.
Згадалась історія з його нагородженням. З Москви прислали нагороду за "Песню про полотенце".

Чудовий поет. І розумієш, що писати треба лірику, щоб залишитись у віках.

* * *
Цвітуть осінні тихі небеса,
Де ти стоїш блакитна, мов роса.
В очах засмуток темний, мов ожина, —
Моя кохана, мріялось, дружина.
Як сон далекий, видиво майне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.

Я під вікно прилину навесні,
Щоб ти знялася пташкою ві сні,
Де цілувала кучері волосся,
Де пригортала те, що не збулося,
Що не воскресло в літечко сяйне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.

У тебе смуток, в мене ревний жаль,
У тебе вечір — в мене ніч і даль.
Я під вікном постою із журбою,
Куди ж мені подітися з тобою?
Хай серце серцю звісткою майне…
Хой не забудь, а згадуй ти мене…

[kondratio.livejournal.com]

ага